мені завтра до моря, мій найліпший друже. якби ми їхали в однім вагоні, то, мабуть, говорили б про якісь прості собі речі. про те, як світло час від часу ріже очі, як тінь перекриває шлях і як той, хто довго дивиться на сонце широко розплющеними очима, потім бачить скрізь суцільну темряву. ми б говорили про те, як усяке багатство не має взагалі ніякого сенсу, поки ти не почнеш його витрачати і поки це не дасть якихсь плодів. про те, що найбільший кайф від телевізора у твоєму домі - це білий шум після "останніх новин на сьогодні", який більше не віщує нічого злого, і фільми, які дивиться з тобою кохана, аби ти дві години поспіль міг вдихати запах її волосся, нікуди не поспішаючи. ми б говорили про те, що є закохані, у яких доба має 48 годин, аби вори могли одне одним намилуватися. і є ті, в кого серце розбите і їх доба тягнеться роками, аби вони щоразу згадували всі ті дні, що мали по 48 годин у усіх дрібницях. тоді б ми, мабуть, дійшли висновку, що любов і є благословенням. говорили б про те, що є зірки, які падають вдень, ніхто того не бачить і всім байдуже. а є ті, про які ще довго жалкуєш, що не встиг загадати бажання. ми говорили б про те, що колись молоді поети упивались вином і горілкою, а ми до смерті упиваємося водою з-під крана, поки в кожному дворі росте по талановитому письменнику і геніальній актрисі, та всі вони стануть не тими, ким хочеться, а тими, кому заплатять.
ми б говорили про те, що є ті, хто на всю площу клянуться: "а ми завжди будемо разом!". і так щомісяця. тільки з різними людьми. А є ті, що тихо ходять за руку і кожної зими приносять одне одному чай в ліжко, аби відігріти. тож справа не лише в красі.
ми б говорили про те, що люди все ж такі беззахисні.
і мені б край захотілося від усього тебе захистити.
бо ти та третя складова, без якої щасливого життя бути не може,
мій дорогий
найліпший
друже.